Вже дещицю років ми маємо радість чути красу рідної мови у словосполученнях свіжих, незашмуляних кон'юктурою часу образів українського поета Володимира Педченка. Його поетичні збірки "Argentum"(2010 року) та "Релігія рими" (2012 року) засвідчили літературному світові про появу самобутнього лірика, який глибоко вірить у силу Слова, який словом пробуджує серед мешканців смаглявої Таврії почуття національної гідності, почуття любові до Батьківщини, до родинних традицій, віру у святість національних та загальнолюдських цінностей.
Поезія – образне втілення буденної думки. Відтак поет – людина, яка має розвинені уяву та фантазію. До цього слід додати тонке відчуття мінливого довкілля й естетичність його сприйняття. Українська душа, збагачена філософією та мелодикою з нетлінних партитур Тараса Шевченка та Івана Франка, Лесі Українки та Володимира Сосюри, Євгена Маланюка та Лесі Храпливої, Василя Стуса та Ліни Костенко, неодмінно потягнеться за живицею українського духу у новітніх творах новоспеченого члена Національної Спілки письменників України Володимира Педченка. І навіть для тих , кому вже "світлофорить білява пора", буде не пізно зануритись у магічний світ поезії не лише громадянського звучання, а і до нестями чуйної інтимної лірики.
Іноді для об'єктивного відтворення розмаїтого світу в поетичній формі доцільно застосовувати міжчасові та міжпросторові площинні виміри, такі собі, портали пам'яті. Видається, що саме тоді людина і відчуває себе поетом, спроможним передати іншим різноликі обриси минулого, сучасного та майбутнього. Вчитуючись у рядки нової поетичної збірки Володимира Педченка "Портали пам'яті",яка нещодавно вийшла друком у Херсонській філії Видавничого Центру «Просвіта», ми разом з ліричним героєм книги занурюємося у сквери та парки південного містечка і суголосно стверджуємо:
" Нам за зорями б йти по каштановим пізнім алеям,
До примружених обріїв трохи торкнутись плечем.
Стоїмо зачаровані в тих вересневих музеях,
У дочасних обіймах удвох під єдиним плащем",
або ж рвійно несемось до царини українських традицій та обрядів, до села, де "біла зграйка хат, русявий вузлик жита, мов втрачений і знов набутий рай".
Поезія Володимира Педченка несе у собі таїну століть і одвічне відчуття закоханості. Чуйність глибоко ліричної поезії майстра художнього слова зумовлює замислитись не посвідчених у справи амурні, а постраждалих від кохання загоювати рани сердечні еліксиром філософських поезій про тлінне і вічне, в яких рефреном звучить соломонівське "Все промайне!"
І молодь, яка у пошуках "весняного щастя" попадає у сіті спокус, певно, дійде разом з ліричним героєм даної збірки до висновку про "надхмарно-земний викрутас", який у народі зветься коханням, про "інтимно-складну ікебану" вчинків, слів та емоцій.
А читач, який вже не один десяток літ торує шлях на стежинах життя у пошуках істини , теж у хвилини, коли "з очей спадає полудневий дим" і "за осіннім містом" в "осінній вечір" побачить "осінні силуети", дослухається до ліричного героя і поставить риску під ствердженням, що "в осені – частина нас самих".
І ніжна жінка, і відвертий чоловік, яких "стомила одна на двох осіння самота" – разом з ліричним героєм збірки ще вип'ють "прозоротеплий мед" кохання, бо "за межами зупинок є і злети" і "до тепла ще дорога відкрита", тому "десь високо, в криничних небесах" для них дзвенітимуть небесні хорали любові, яка причаїлася в пам'яті генетичній.
Тож читай-но і насолоджуйся.
Олег Олексюк,
голова Херсонського обласного
обєднання Всеукраїнського
товариства "Просвіта"
імені Тараса Шевченка,
член Національної Спілки
письменників України
.