Наталя Коломієць. Дорога до себе

Наталя Коломієць. Дорога до себе

В новій своїй книзі "Дорога до себе" авторка, як завжди, не обминає гострих, болючих тем.
Людина і рід, людина і суспільство, нація і світ. Пошук гармонії в собі і навколо себе - це голос того, хто не пересиджує апокаліпсис у домашній тиші й красі, а вихоплює дисонансні ноти - якщо не для зміни, то бодай для аналізу.

 

Коломієць Н.А.
Дорога до себе: Поезії. — К.–Херсон: Просвіта, 2005. — 115 с.

 

 


 

 

Найтепліше

 

***

 


Їду у гості до мами,
В гості - на Водохреща.
Добре, що мама є ще -
Столи застеля рушниками.

В неї через дорогу -
Подруга, жінка літня...
Так, як і мама самітня,
Радість - на двох і тривоги.

Важко у пору зимову,
Час по обіду - вже й пізній:
Є заспівати з ким пісню,
З ким перекинутись словом.

Їду у гості до мами,
З друзями - на Водохреща.
Добре, що свята є ще
З шаною і піснями,
Добре, що десь ждуть мами.

19.01.03

 

 

 

А віра наливається, як вишня

 

Отцю Володимиру


Де взяться вірі в цих степах безводних:
Татари, турки, москалі бродили?
Наш рід козацький, ми не з благородних...
Нас Біблії в дитинстві не учили.

Ми, наче справжнє "перекотиполе" -
Жили й не турбувались днем прибулим:
Просили хліба і до хліба в долі,
Пісень співали тих, що десь почули.

Як після маку, зараз всі проснулись...
Згадали - треба душу рятувати:
До Господа обличчям повернулись,
Церкви і храми - нумо будувати!

...Ще зовсім юним, хлопцем безбородим,
Приїхав він до нас у край безбожний.
Всі думали, - дитина ще, тай годі,
Свідомість розбудити він спроможний!?

Отець Петро, ото був, - Справжній Отче.
А цей... хіба що ризу потримати:
Такий собі, худенький чемний хлопчик...
Та де такому душу довіряти.

А він, як свічку, ніс в долонях віру,
Від пломінця давав усім погрітись.
Проглянулась в людських серцях довіра,
Як пролісок, що зміг крізь сніг пробитись.

Його цікаві про Христа розмови
Для спраглих в вірі - як роса цілюща.
Замішані на доброті й любові,
Вони дбайливо доглядали душі.

Той хлопець нині - настоятель Храму.
Звертаються всі: - Отче Володимир!
Господнє слово з вуст його бальзамом
У душі розливається незримо.

А віра... наливається, як вишня.
В свідомості людській свіча не меркне,
Певно й над нами зглянувся Всевишній,
Бо вже і в нас - в неділю йдуть до церкви.

07.05.04

 

Різдвяний дзвінок


Дзвінок з Франківська. Із Різдвом вітають.
- Христос родився! - в телефон кричать.
А я стою й від сорому згораю,
Не знаю, що у відповідь сказать.

- Христос родився! - знов мені у вухо.
А я у відповідь: - Спасибі, так же й вас!
Сміються друзі, знають - тут РОЗРУХА,
Розруха душ. Для віри - треба час.

- Славім його! - повинна ти сказати.
- Славім його, - я лепечу дитям...
І від розмови в серце входить свято;
І на свічу подовшало життя.

06.01.05

 

 

День Святого Миколая


Малий синочок і зернятко-доня
У гості Миколайчика чекають...
Бурмочуть щось під носика спросоння,
Під подушки долоньки просувають.

Знайшовши там "скарби дорогоцінні",
Все ширше розкривають сонні очі,
А я біля дверей стою, радію,
І теж до них у їхню казку хочу.

О, Барбі! І цукерки! І машинка! -
Кричить малеча. Щастя - через край.
А я дивлюся, і на серці гірко -
До мене не приходив Миколай.

Були ми ніби теж і добрі, й чемні,
Любили труд і старших поважали,
Але росли у вірі зовсім темні
І про Святого навіть і не знали.

Були в нас зовсім інші ідеали...

1994-2004 р.

 

 

 

Обірвана пісня

Моїй бабусі Христині


Пішов солдат у липень,
І обірвалась пісня…
Чекала дні і ночі,
Надію колисала.
Здавалось, від чекання -
Їй серце навпіл трісне,
Від сліз злиняли очі,
Душа німою стала.

Не трапилося дива, -
Все сталось, як і в інших…
Принесли похоронку,
Завила, як вовчиця.
Їй ніч тепер - родина,
Сестра їй найрідніша.
За матір їй - іконка.
Тепер вона - вдовиця.

Розрізали, мов лезом,
Щасливі сподівання.
В душі тавро хтось випік,
У жмуток збились мислі…
З рук випав долі келих,
Не допили кохання…
Пішов солдат у липень…
І обірвалась пісня.

03.03.04

 

 

Жоржинова пора


Знов завітала осінь, жоржинова пора.
В садку достигли яблука і падають додолу.
Гуде святково вулиця, щебече дітвора,
Знов дзвоник вересневий збира її до школи.

Біжать біленькі бантики - букетики в руках,
Щасливі і окрилені - не дивляться під ноги.
Стрибають милі бісики у сяючих очах.
Стою, у слід дивлюся їм і нахлинає спогад…

З яскравими жоржинами через усе село
Нас кликав також дзвоник в обійми мрій, між іншим.
Все фільмом прокрутилося: було - як не було…
Вже дідусі й бабусі ми, і все вже стало іншим.

Та в школу, як колись, знов вересень збирає.
Жоржинова пора дитинством напуває.

 

 

Молитва за сина


У світ широкий ідеш ти, сину,
Назустріч сонцю й холодним зливам,
Назустріч вітру, що б'є в обличчя…
Іди, не бійся - це Доля кличе.

Зустрінеш прірву - не зупиняйся,
Роби крок твердо і не вагайся.
Можливо він - і по лезу бритви,
Але з тобою - моя молитва.

Всесильний Боже, Творець Єдиний,
Візьми в опіку мою дитину.
Дай йому гордості, а не гордині,
Дай світлий розум моїй дитині.

Врятуй його від спокус гріховних,
Дай віри в Себе, багатств духовних.
Хай чорна заздрість, дочка капризу,
Не їсть його, як іржа залізо.

Щоб підла зрада ножа у спину
Не устромила моєму сину.
Щоб в серце відчай не вповз змією,
В людей дай віри йому Своєї.

Прошу Тебе, обдаруй сумлінням,
Пошли йому доброти й терпіння.
Почуй, ВСЕВИШНІЙ, мої благання,
І дай синочку палке кохання.

Всели у душу моєму чаду
Глибоку віру у силу правди.
Господь Високий, в мою дитину
Вдихни любові до України.

Іди, мій сину, у світ квітчастий,
Благословляю тебе на щастя!
І пам'ятай: у життєвих битвах
Тебе врятує моя молитва.

02.04.05

 

 

Сучасні діти


Сучасні діти, наче тії птахи,
Вже змалечку чека на них вояж:
Летять на південь, північ і на захіл,
А ми услід - читаєм Отченаш.

І чи повернуться до рідної домівки?
Надія, як весняний лід, - крихка...
Скоріше - доля дасть в життя путівку
Й не купить на зворотній шлях квитка.

Своє гніздо полинуть десь шукати:
Ще від Адама й Єви так було,
Але у серці будуть пам'ятати
Пенатів рідних запах і тепло.

А дні зникатимуть, як поміж пальців чотки,
Все справжнє й щире проковтне ПРОГРЕС,
І нам, батькам, - лише дзвінки короткі,
Або скупі на слово СМС.

01.04.05

 

 

Випускникам


Знов травень вдягнувся в убрання зелене,
Запрошує весну на вальс.
І дзвоник шкільний, голосистий, веселий,
Не кличе вас більше у клас.
Стоять педагоги - думки десь далеко.
І радість, і біль водночас.
А вчителька перша всміхається тепло,
Згадавши маленькими вас.

Лебідки-дівчата, привітливо-милі,
Як зорі, красою горять.
І хлопці-орли свої плечі, мов крила,
Розправили гордо, стоять.
З букетами квітів із вами радіють
За успіхи ваші батьки.
Вам небо дарує і силу, і мрії,
В долоні кидає зірки.

22.04.05

 

Першим вчителям
(Рубаї)


Надійна пристань - перші вчителі,
Їм несемо завжди свої жалі,
І хоч уже давно вібрались в пір'я,
Та інколи, як діти, ми - малі.

 

 

 

Школі

 


Ні, не забути нам НІКОЛИ,
Як в червні п'янко пахне матіола,
Як ми щасливі йшли стрічать світанок…
А в слід дивились сумно вікна школи.

 

 

***

Аматорському народному
фольклорному ансамблю
"Олешшя"* присвячується


На обліку вже кожен день прийдешній -
Та ще душа висвічує зірки...
Знов фестиваль. І знов, співа "Олешшя",
Таврійські невгамовні бабуньки.

Відроджуючи нації культуру,
З "металікою"* - "б'ються на шаблі",
Без вправ сольфеджіо і музлітератури
Співають бабці пісню на селі.

Несуть її, мов полохливу свічку,
Крізь рев і свист сучасних децибел.
Як немовля, що скупане в любистку,
Сміється пісня батьківських джерел.

Чарує первозданною красою
З тремтливих вуст пісенних берегинь,
Мов крізь асфальт, зеленою травою,
Торкає неозору далечінь.

Їх слухаєш - і серцю в грудях тісно:
Яка життя багатобарвна суть!..
Виспівують бабусі рідну пісню,
За безцінь щедро мудрість роздають.

10.03.04

* "Олешшя" - аматорський народний фольклорний ансамбль с.Кардашинка Голопристанського району на Херсонщині. Заснований у 1984 році Ф.Н.Шафроновою. Нині художній керівник ансамблю Н.І.Зоря. Колектив був неодноразовим переможцем Всеукраїнських фестивалів у різних містах України, учасниками телепередач "Сонячні кларнети", "Надвечір'я". Наймолодшій учасниці ансамблю давно посміхнувся ювілей у золотій оправі.
* "Металіка" - направлення у сучасній музиці (рок)

 

 

Сільський хор

 

Народному хору
рідного села Долматівки
присвячую


Зимовий вечір котиться луною…
В земних турботах стомлене село.
Не знає бідне теплого спокою,
А ще й співає… "всім смертям назло".

В сільському клубі, де вода в відерці,
Від холоду замерзла вже на лід,
Стоять всі ті, хто із любов'ю в серці
Прийшов сюди, щоб пісню оживить,

Щоб дать їй крила, випустити в люди.
Народна пісня це ж - душі СОБОР…
Йдуть репетиції нелегкі в сірі будні,
А на свята - співає людям хор.

Співа про все, що душу зігріває.
В піснях тих щирих - радість і жура…
Співає хор, а з ним - Земля співає,
Живе Народ, бо Пісня не вмира!

І хай село не скоро світським стане,
Але душа його - це скарб людський.
І наша Україна не зав'яне,
Допоки ще співа десь хор сільський.

12.03.03

 

 

Батькові

Триптих

1


9 травня, рік був сорок перший,
Ти Світу посміхнувсь тоді уперше.
Але не міг ти навіть і гадати,
Що народився в історичну дату,

Скривавлену і водночас щасливу.
Бо відгудуть сніги, холодні зливи,
І на руках з тобою піде мати
Свою печаль і радість зустрічати.

Там, за селом, де курява з-під ніг,
Чуже чекання йшло з усіх доріг.
У рідний край, де сиві полини,
Солдати поверталися з війни.

Дитинства час, голодний, босоногий.
І цеп собачий дістає порогу,
На нім хлоп'я, мов вовченя, сидить,
Не плаче, не сміється, лиш мовчить,

І оченята зболені, сумні...
А мати в полі жне на трудодні.
Твоє дитинство світлим не назвати,
Та все в житті тече, усе минає, тату.

 

2


І як би не було, комусь бува ще гірше.
Безбатченків тоді - не менш, як півсела.
Та поруч була та, що найрідніша,
Матуся-чайка, що життя дала.

Щасливих спогадів лише дитяча жменька,
Не більше, бо яке добро тоді?
Як тільки промінь сонця в шибку дзенькне,
Відразу ж злидні грають на дуді.

Але дитинство зла не пам'ятає,
Не б'ється з долею до кровопролиття,
А юністю палкою розквітає
Й наопашки крокує у життя.

І ти, зміцнівши, усміхнувся часу,
Й свою зорю побрів шукати теж.
Ти мріяв, що її в степах Донбасу,
У купах з "чорним золотом" знайдеш.

Але затія видалась пустою:
Таких, як ти, - що в морі камінців.
Всі сподівались на завидну долю,
І кожен осідлать її хотів.

А дома в самоті чекала мати
Й молилася небесному царю,
Щоб блудний син вернувся в рідну хату,
В своїх краях шукав свою зорю.

Вона явилася, як диво, серед поля -
Сонцепривітна, очі голубі...
Та, батьку мій, ти був невдячний Долі
За щастя, подароване тобі.

Пройшли літа, тобі зустрілась інша,
А ту, що зблідла, - у холодний льох.
Бо друга та - від золота ясніша,
Вам дуже сонячно було із нею вдвох.

Позивачем не хочу бути, тату,
Всевишньому свій позов не подам...
Та крім зорі, були ще й зоренята,
І їхні душі ти зморозив сам.

 

3


От бач, як швидко відцвіло життя,
А ми по-людськи так і не зустрілись,
Все один одного, як риби, сторонились,
А час ішов, хололи почуття.

Без тебе підростали онучата:
Ти їх на відстані навряд чи впізнавав...
А моє серце спогад огортав,
Від розпачу хотілося кричати.

І ось тепер, коли пішов від нас,
В душі мов обірвалася струна...
Лиш пізня осінь за вікном одна
І всемогутній, швидкоплинний час.

А я так і не встигла запитати,
Чому ти відсахнувсь від мене, тату?

13-30.11.02

 

 

Різдвяний вечір

Моїм бабусі і дідусеві,
Палажці та Пантелію Димченкам


Розпахтівсь узвар із абрикосів,
Наче перли - рисова кутя...
З вулиці лунає стоголосо
Сміх дитячий - внуки лопотять.

Галасливо сядуть на лежанці,
Навмання щебечуть все підряд:
Хто про ляльки, хто про модні танці -
На душі в стареньких квітне сад.

У кутку під рушником іконка
Й та, здається, в усмішці яснить.
І дідусь зі столу, з-під клейонки,
Копійчаним сріблом всіх гостить.

В невеличкій батьківській оселі
Від гостей - мов сонечко зійшло!
Цвірінчать, як горобці веселі,
Господи, як гарно всім було!

Всі сідали до їства й напоїв,
Кличучи Мороза до стола.
І в різдвяній суєті святковій
Щира пісня гостею була.

Обіймала ніжно всіх за плечі,
Сіяла у душі благодать...
А тепер у празниковий вечір
Нікому піснями частувать.

06.01.04

 

 

***


Продається хата.
Продається спогад.
Продається часточка душі.
Біля хвіртки мати
Вже не плаче - стогне,
І мовчать сусіди,
Вчора: не чужі.

А вже завтра будуть
Це чиїсь сусіди...
І злітають в небо
Попелом слова...
Хто "піде продзвонить",
Хто там вже "приїде",
Проросте із часом
В душах сон-трава.

26.12.02

 

 

 

Сонячна земля


Мій край Таврійський -
Келих доброти.
Ти на долонях степу -
Мов перлина.
Десь поспішають
Димчасті хмарки,
А я завжди
В твої обійми лину.

Тебе плекають
Ріки і моря,
Тобі ласкаво світять
Срібні зорі.
Моя Таврійська
Сонячна земля,
Зі мною ти
У радості і в горі.

Людського щастя
Синьокрилий птах,
Для мене тут назавжди
Огніздився.
Зорею сяє
Мій Чумацький шлях,
Де край батьків
Добром заколосився.

17.11.03

 

ЧИТАТИ ДАЛІ... на сайті "Просвіта" Херсонщини (відкриється у новому вікні).

 

Скачати книгу у форматі pdf (відкриється у новому вікні).